Гримасою нудьги скривилися уста, Всі хвилі поривань розбилися об скелі, Лишився тільки смак: безмежжя й пустота, Хоч випито ущерть гіркий розкоші келих. Вночі, коли важка, нестерпна темнота Кудлатим чорним псом снується вкруг постелі, В обіймах лиш одна коханка - самота, В розбитої душі обідранім готелі. Вона нашіптує і мучить брязком барв, Повій і демонів, скривавлених примар І Мах спокусливих відьомським стилем Гойї; І він, підвівши зір з-під хмурого чола, Пірнав у вічний вир людських несупокоїв В'язати китиці з кошмарних квітів зла. [Святослав Гординський (1906-1993)]
https://primoaccordo.net/drudkh/twilight-aureole.htm