Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! Нащо стали на папері Сумними рядами?.. чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?.. Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози... чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі?.. Не питали б люди - що в мене болить? Не питали б, за що проклинаю долю, Чого нуджу світом? "Нічого робить"... Журбою Не накличу собі долі, Коли так не маю. Нехай злидні живуть три дні - Я їх заховаю, Заховаю змію люту Коло свого серця, Щоб вороги не бачили, Як лихо сміється... Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче Нишком - люди не побачать, То й не засміються... Не втирайте ж мої сльози, Нехай собі ллються, Чуже поле поливають Щодня і щоночі, Поки попи не засиплють Чужим піском очі... [Текст - Тарас Шевченко, великий украинский поэт] [Выдержки из "Думи мої"]
https://primoaccordo.net/drudkh/solitude.htm