Шумить пшениця, як Дунай, Дорога біла в поле кличе, А ти від мене не ховай Своє замріяне обличчя. Я там колись стояв сумним, Коли прощався з нашим полем Та сум розвіявся, як дим, Бодай не снився нам ніколи. Бринить на колосі роса, Десь птаха стомлено кигиче, Кохані очі - небеса, Волосся - золото пшеничне. У полі свій сріблястий май Зіркам показує тополя, Шумить пшениця, як Дунай, Стоїть любов моя край поля.