Із полону, з-під Ізмаїлу Вели козаченьки В ясні зорі, на Вкраїну Братців дорогеньких. Отаман каже жартома: "Чом не раді йти, у Батькiвшину? Може далі йти сил нема, То повертай до Ізмаїлу!" А сто братців засміялись, Інші сто сказали: "Ми жіночок-вражаночок Й діточок лишали. Там жіночок-вражаночок Й діточок лишали. Одпустіть, жалкувать не будем, За дніпровськії плавні, Навік бачить вже забудем Землі православні". В отамана очі хмари, Крівцею налиті: "Ну йдіть, плодіть яничарів, Бісовії ді- ти!" І коли закурився шлях, Запорожці коней вертали, Зі сльозами на очах Козаки своїх рубали.