Лисичка жила у лісі одна, Ні з ким не дружила крім їжака, Найкращі колєги - де він, там вона, Та раптом нізвідки з'явилась біда: І світлий ліс вона накрила, Здригнулась сира земля, Набрала міць проклята сила, Розчавила маленьке немовля. Два серця кричать, долю проклинають, І очі горять, правди вимагають, Споріднені душі розірвані навік І недоречний тут пекельний сміх. Хто вірить у мрію - її здійснить, Поки надія в душі тремтить, Що треба узяла лисичка руда І в хащу страшенну чкурнула одна, Де чарівник жив добрий, милий, Дідусько міг все і вся, Він повернув малу істоту, Щоб радість в серцях жила! Так дружба єднає, те що розірветься, Так справді буває, лихо все минеться, Їжак і лисичка вже разом і навік, Лунає в лісі їх веселий сміх! (весь куплет - 2) Лунає в лісі сміх!